У пам'яті - короткий вік
45 років тому страчено молодогвардійців
Алла Антипова
Першими поріг музею "Молодої гвардії" 1944 року переступили рідні та близькі юних підпільників. Тоді, за рішенням радянського уряду, музей розташували в будинку, де жив Олег Кошовий. У кімнатах розвісили, розставили експонати, підмели підлогу, постелили доріжки. Червону стрічку, як заведено, не розрізали. Просто люди увійшли й завмерли у скорботному мовчанні - таким було відкриття.
Уже значно пізніше, 1970-го, побудували цілий меморіальний комплекс, який став центром патріотичного виховання радянської молоді. На прикладі героїзму членів краснодонського підпілля виховували мільйони дівчат і юнаків. У шахтарське місто на Донбасі приїжджали з усього світу. Кількість екскурсантів сягала 500 тисяч за рік.
Так, це було. Пам'ять про "Молоду гвардію" була священною для двох повоєнних поколінь, і здавалося, ніщо й ніколи не зможе її заплямувати і зруйнувати. Проте настали інші часи, в нашої держави з'явилася нова історія, в якій краснодонському молодіжному підпіллю вже не знайшлося гідного місця. "Молода гвардія" перестала служити символом, і її почали забувати. Навіть у себе на батьківщині.
Опитування луганських підлітків засвідчило: в найкращому випадку вони знають про молодогвардійців, що це якась організація років Великої Вітчизняної війни, але чим конкретно вона займалася, де діяла і хто входив до її складу, вони назвати не в змозі. Та це й не дивно. У шкільній програмі вже немає однойменного твору Олександра Фадєєва, немає комсомолу, без якого неможливо було уявити життя молоді, стали іншими пріоритети виховання підростаючого покоління. Але стоп! А чи є вони взагалі, ці пріоритети?
Стосовно музею "Молодої гвардії" у Краснодоні, то він існує, працює, живе, хоча й важко. Старих традицій немає, нові не народилися. Сьогодні у Краснодон уже не з'їжджаються на молодіжні зльоти, і смолоскипів, які знаменують початок соціалістичних змагань, не запалюють, і не присягають над могилами молодогвардійців. Багато років спливло відтоді, як закрили обласну молодіжну газету "Молодогвардеец".
Діяльність музею сьогодні має вузький напрям: робота з місцевими школярами, місцевим населенням. Різноманітності тут досягти важко. Роки минають - і залишається дедалі менше очевидців, учасників тих подій. Пішли із життя батьки загиблих членів комсомольського підпілля, їхні родичі. До сьогодні жива лише мати Клави Ковальової, та й тій уже 87 років. Як і раніше, приїжджає на заходи брат Ніни Іванцової - Кім, хоча його здоров'я вже не таке, як колись. Триває листування з філіями музею в Щолковому Московської області, в Молдові, Петродворці, в Тюмені. Проте останніми роками пошта збідніла. У багатьох листах, які надходять до музею, запитують про нові факти, які з'явилися після перегляду історії "Молодої гвардії", факти, які руйнують ідеал, створений Олександром Фадєєвим і підтриманий комуністичною ідеологією. Стосовно цього наукові співробітники музею дуже обережні і, можливо, вони мають рацію, що не квапляться рубати під корінь минуле свого народу. Утім, час нас розсудить.
Музей сьогодні переживає значні фінансові труднощі. Немає ВЛКСМ, тож немає різних дотацій, пожертвувань, переказів. Немає туристичного маршруту всеукраїнського значення, тож немає доходу від екскурсійної роботи. Музей сьогодні фінансується з міського бюджету, а що це означає, гадаю, пояснювати не треба. Співробітники працюють на чистому ентузіазмі, хоча, спостерігаючи, як будинок без капітального ремонту починає руйнуватися, часом зраджують своєму оптимізму.
Однак бувають у краснодонців, а відтак і в "Молодої гвардії" світлі свята. Торік директора музею Анатолія Нікітенка запросили в Севастополь з нагоди завершення будівництва й пуску нової судноремонтної бази "Краснодон". Значить, пам'ять про молодогвардійців просто так не вбити?
Луганськ
1988 г.
Источник: "День".
